четверг, 01 декабря 2011
важно путешествие, а не место прибытия
важно путешествие, а не место прибытия
Прихожу к выводу, что в таких ситуациях, когда мой мозг рвет на части, лучший способ изменить свое подсознание - сменить язык мысленных потоков.
Не знаю, куда исчезает все самое грустное, но на украинском как-то совсем не пишется о том, что меня все так достало.
Так что простите, иногда сносит крышу и я начинаю чудить. А еще этого никто не понимает, ну почти никто... )
А тот кто понимает, не сразу может понять что что-то здесь не так)))
так что сладкий чай, парочка скетчей и опять попытка уснуть Х)
Если будет настроение и время, то буду переводить свои посты с украинского на русский и выкладывать их под more...
Меня веселит это, т.к. комменты начинают сыпаться только на русскоязычные записи))
Не знаю, куда исчезает все самое грустное, но на украинском как-то совсем не пишется о том, что меня все так достало.
Так что простите, иногда сносит крышу и я начинаю чудить. А еще этого никто не понимает, ну почти никто... )
А тот кто понимает, не сразу может понять что что-то здесь не так)))
так что сладкий чай, парочка скетчей и опять попытка уснуть Х)

Меня веселит это, т.к. комменты начинают сыпаться только на русскоязычные записи))
среда, 30 ноября 2011
важно путешествие, а не место прибытия
"Я - Мальчик! Я не хочу ничего решать, я хочу минет!" (с) Ті
важно путешествие, а не место прибытия
Так, сьогодні мій мозок також не бажає дружити зі мною.
Цілий день він наспівує якісь тантри, мантри та щось про крапчаті пігулки.
Я ж ніколи не була нормальною людиною.
Тому мабудь має сенс йти спати.
Бо я почуваю себе дуже негарно, коли не має з ким спілкуватися прохолоним вечіром.
Я вже ніяк не дочикаюсь кінця січня, щоб Віт повернувся з армії...
Тоді мені буде з ким жити, вмене буде постійне спілкування, у якому я так маю потребу.
А останні декілька місяців ті крихти спілкування, що я мала, я втратила для себе на завжди.
Тепер вмене чумна тиша в інтернеті, голові тощо.
Я починаю в'янути без спілкування. Тому чекаю кінця січня...
Ніколи не гадала, що мені так може не вистачати таких сміхотворних речей, як просто текст... "привіт?", "як справи?" тощо.
Зникаю у пошуках Морфея, без нього час має зовсім інший біг..
Цілий день він наспівує якісь тантри, мантри та щось про крапчаті пігулки.
Я ж ніколи не була нормальною людиною.
Тому мабудь має сенс йти спати.
Бо я почуваю себе дуже негарно, коли не має з ким спілкуватися прохолоним вечіром.
Я вже ніяк не дочикаюсь кінця січня, щоб Віт повернувся з армії...
Тоді мені буде з ким жити, вмене буде постійне спілкування, у якому я так маю потребу.
А останні декілька місяців ті крихти спілкування, що я мала, я втратила для себе на завжди.
Тепер вмене чумна тиша в інтернеті, голові тощо.
Я починаю в'янути без спілкування. Тому чекаю кінця січня...
Ніколи не гадала, що мені так може не вистачати таких сміхотворних речей, як просто текст... "привіт?", "як справи?" тощо.
Зникаю у пошуках Морфея, без нього час має зовсім інший біг..
важно путешествие, а не место прибытия
Крок за кроком в мене вже на багато краще виходять ескізи планшетного малюнку.
У планшету бракує мені богатьох почуттів, але з часом мабудь я навчусь малювати. Я буду намагатись робити усе краще. Хоча фарби та альбом буду полюбляти завжди сильніш.
Арлекін - це один з тих персонажів не виконаних мною ігрових мрій. Я ще бажаю відіграти Арлекіна на якій-небудь соціально-економічній грі. Він такий тихий та сумний...
Іноді я вважаю, що я не зможу бути на стільки сумною, бо я емоційна людина, тому він є найбажанішим іспитом для мене, як і відіграти на Еквілібріумі беземоційного службовця...
Ось такі креатіні іспити я спроваждую в життя, бо 3 роки мій планшет виконував, функції підставки для усякого мотлоху, чашок зпід чаю та кави тощо. Буду вчтись жити комп'ютерним малюнком. Малювання не дає мене богато думати.
А ще мій мозок вже не може без icq, але мені неможна підключатись. Може відкрити новий акаунт. Але я ж люблю свій старий номер(((( З ним стільки пам'яті пов'язано...
важно путешествие, а не место прибытия
важно путешествие, а не место прибытия
Решила заказать себе пленочный canon eos 600.
Уж больно захотелось.
Отгребла от матери за идиотские идеи.
А я все равно втихую решила заказать. Уж больно...
Что-то же должно меня радовать?!
UPD:
Вот и не знаю...
Я хочу быть патриотом и покупаю такой раритет, как Зенит
Или все же предпочту Канон?!
Вот я и сама не знаю...
Уж больно захотелось.
Отгребла от матери за идиотские идеи.
А я все равно втихую решила заказать. Уж больно...
Что-то же должно меня радовать?!
UPD:
Вот и не знаю...
Я хочу быть патриотом и покупаю такой раритет, как Зенит
Или все же предпочту Канон?!
Вот я и сама не знаю...
важно путешествие, а не место прибытия
Колись я заплющувала очі та бачила одні й ті ж картини. Дуже богато мрій я мала на той рахунок, щоб зробити моє життя на багато кращім, ніж я його зробила на сьогоднішній день. Але я зруйнувала усе те, що так богато часу будувала. Увесь час був затрачений марно лише тому, що мені здавалось, що я зможи пережити будь-які невзгоди, коли поряд є тій, який буде підтримувати мене увесь цей час, але я не витримала і року, я зломалася і усе.
На сьогоднішній день я видалила усе що може нагадувати мені про це, усі світлини, мессаджі, контактні дані. Навіть усі агенти видалила, крім Skype, бо він потрібен мені для універсітету та працевлаштування. Тепер я не буду пам'ятати нічого про цей час, викреслюю усю неймовірну історію свого уявлення. Починаю усе з початку, залишилось лише залишити свої багаторічні потуги у блогерстві, це було якось довго та прив'язує до мережі з більшими силами...
Подивилася український фільм "Помаранчеве Кохання (OrangeLove)", увесь час я гадала, що в нашій країні не вміють робити гарні картини. Цей фільм просто з'їв мій мозок, психологічна драма, гра у кохання, перевірка грою. Цей фільм віднесено до мого фейв-листу. Він навіть кращій за "Пітер.Фм", він просто покоряє своєю музичною частиною, креативним зором на світ життя, на його час.
Я дуже полюбляю роботи Чадова, він такий надзвичайний...
Хочу почувати себе захищенною. Чому люди ніколи не можуть мені казати усе? Увесь час мені не можуть сказати всього, лише тільки те, що я запитуюсь. Чим більше мені відомо, тим більше питань вмене виникає. Дуже не гарно від цього почуваюсь. Усе шкереберть.
вторник, 29 ноября 2011
важно путешествие, а не место прибытия
Только наш русский менталитет предполагает, что девушка на 12см шпильке начинает перебегать дорогу именно в тот момент, когда транспорту загорается зеленый. Главное засмеяться еще на всю улицу, когда добежишь до тротуара.
23:07
Доступ к записи ограничен
важно путешествие, а не место прибытия
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
21:23
Доступ к записи ограничен
важно путешествие, а не место прибытия
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
20:37
Доступ к записи ограничен
важно путешествие, а не место прибытия
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
19:56
Доступ к записи ограничен
важно путешествие, а не место прибытия
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
18:33
Доступ к записи ограничен
важно путешествие, а не место прибытия
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
важно путешествие, а не место прибытия
Самый отвратительный эффект депрессии - это мое резкое превращение в саранчу.
Я в принципе не люблю есть, но только наступает грань деприссии, то все.
Изничтожила все сладкое и все мучное.
И это только первый день.
Окончательно прощай фигура.
А еще мама будет опять истерить о моем состоянии зомбяка и о пустом холодильнике.
Нда...
Я в принципе не люблю есть, но только наступает грань деприссии, то все.
Изничтожила все сладкое и все мучное.
И это только первый день.
Окончательно прощай фигура.
А еще мама будет опять истерить о моем состоянии зомбяка и о пустом холодильнике.
Нда...
важно путешествие, а не место прибытия